СТОРІНКАМИ ІСТОРІЇ

 У світі налічується близько 200 країн. Одна з них – рідна нам Україна. Ми в ній  живемо і добре її знаємо. Серед держав Європи – Україна є однією з найбільших за площею територій. Дніпропетровська належить до числа  кращих, тому не даремно перлиною цієї області вважається  Царичанський район, який знаходиться на крайньому північному заході Дніпропетровської області. Загальна площа району – 903км², населення 30 тисяч осіб.

  Історично на берегах річки Оріль жили учені. Потім край був у складі Переяславського князівства  Київської Русі. У XIV ст. входив до  складу Литовської держави і згодом Речі Посполитої. По річці Оріль проходила межа земель війська Запоріжського.

  З 1648 року на півночі району була українська держава Гетьманщина, а на півдні – землі Війська Запорізького Низового. Саме в цей час тут виникає приорільське козацьке містечко: Царичанка  (1604). Статус районного центру, селище Царичанка набуває у 1923 році у складі Кременчуцького округу Полтавської губернії. Зі скасуванням губернії у 1925-1932 роках район входив до складу Кременчуцького округу. З 1932 року до складу Царичанського району входили Магдалинівський (1932р.) і Петриківський (1963-1991р.р.).

  Окрасою Приорільського краю є Китайгородські церкви: Успенська (1754р.), церква-дзвіниця святої варвари споруджена у 1756 році і Миколаївська церква (1757р.) і невелике село Рудка, яке розташоване на південному заході району біля гори Калитви , якій притаманно чимало археологічних і культурних

пам ′яток району.   Гора  Калитва – унікальний природній пам’ятник природи, яким пишаються мешканці села Рудка. Гора утворена внаслідок сунення  Царичансько-Бородаївським льодовиком (290 тис. років тому).

На горі Калитва , знаходиться диво природи, давнє цілюще джерело,яке

пам ′ятають наші пращури - КРИНИЦЯ. В ній – вода джерельна, студена у найспекотнішу днину, а цього року від дня св. Миколая освячена настоятелем китайгородського храму СВ. Варвари.

  Сьогодні більш детально дізнаємося саме про село Рудка!!! Історія цього дивовижного села розпочинається в далекому XVIII столітті, а саме 1720 році. Стрімкий розвиток села перш за все пов'язаний з будуванням укріпної лінії, так званої Лелії (1731р.), унікальної, яка повинна була захищати Лівобережну та частково Слобідську Україну від татаро-турецьких набігів. В інженерному відношенні Українська лінія була складною порубіжною системою , яка складалася із валу , рову, фортець, редутів, батарей, блокгаузів та комунікацій. Сюди відносили також фортифікаційні споруди сторожової служби- форпости, маяки, бекети та штучні природні перешкоди на шляху просування татар.

Не можемо не згадати про сучасну окрасу села, яка знаходиться у садибі Миколи Петровича Тягнирядна – хати-музеї козацького часу, які приваблюють люд з усього регіону. Кожного року у садибі проходить ярмарок «Солодка ягода», в ході якого всі охочі можуть предмети чудові глиняні горщики, солом ′яні брилі та капелюшки, причудові обереги, іграшки ручної роботи, послухати українських пісень та поспівати самому, подивитися запальні танці, помилуватись сільською молоддю та показати себе та скуштувати домашніх харчів.

Назву «Рудка» наше село одержало від прізвища одного із козацьких отаманів, якому Запорізька Січ доручила в цих краях відбивати в турків полонених і здобич. Іван Рудь був сміливим  вожаком загону, безстрашним воїном, саме за це Січ нагородила його цими землями біла болота, родючими землями, вкритими садами.

На сьогодні в селі Рудка налічується близько 1500 жителів, що входять до Рудківської сільської ради. Важлиим кроком для села стало будування нової школи в 1975 році, яка стала окрасою села.

  Рудківська школа була спочатку – початкова (4 класи), а в 1935 році був перший 5 клас, в нього пішли всі учні, які вже не навчалися після 4-го класу по 3, 4 роки. І в 1931 році був перший випуск 7-го класу.

  Директором початкової школи був Ковзан Григорій Опанасович і також 5 і 6 класів, а потім став директором Вівташ Іван Степанович.

  Після війни, коли школа була зруйнована, навчання велось по хатах, то директором була Кайстро Настя Іллічна. А в 1946 році  став директором Шевченко Іван Якович. Потім народним методом побудували школу в 1950-1951рр., в 1952 році став директором Мосійчук Андрій Андрійович, а завучем був Штепа Дмитро Карпович. Потім Степу Д.К. перевели в Прядивку, а нам прислали завучем Костенко Івана Захаровича (з Цибульківки). А потім учнів стало менше, то ж було по два 5-х класи, по два 6-х класи і т.д., з самих ревущан був клас, та ще з Рибалок і Зубківки, а стало по одному класу. А коли побудували нову школу (двохповерхову) в 1975 році і злили учнів двох шкіл (Рудківську і Орлівську), то учнів знову побільшало. В 1974-1976рр. завучем була Зозуля Галина Іванівна, а директором  Мосійчук Андрій Андрійович. Після Андрія Андрійовича стала директором Білявська Валентина Володимирівна, а потім – Царський Іван Миколайович,  після нього Парафесь Тетяна Іванівна, а на даний час Продан Григорій Григорович.

 Наше мальовниче село Рудка гостинно чекає на ВАС, провести час у простих сільських умовах і вдихнути повітря, насичена ароматом степових трав, пройтися сільськими стежками, відчути дух козацького краю та подих давнини. Тож не баріться, а мерщій на наше ПРИОРІЛЛЯ!!!

Моє село

Моє село, мій рідний край,

Що Рудкою зоветься,

Його завжди ти пам’ятай

Та зберігай у серці.

У Рудці виросла й живу.

Люблю цю землю рідну,

Озера, трави, Калитву

І буйно сад розквітлий.

А за селом сосновий ліс

Стоїть, чека на тебе.

Люблю жнива і сінокіс,

І синє-синє небо.

Солоне озеро люблю

Де плава білий лебідь,

І квітку, що усміхається джмелю,

І соняшник, що погляда на тебе.

Пройдусь по вулицях села,

Тут все таке знайоме,

А ось стежина привела

Мене до свого дому.

Люблю свій яблуневий сад,

Черемху біля хати,

Малих сіреньких пташенят,

Що люблять щебетати.

Залишу в серці назавжди

Я спогади про рідну школу,

Коли малими ми прийшли туди

Вивчать життя основу.

І я в долоні покладу

Землі своєї грудки.

Де б не була я, та знайду

Додому шлях у Рудку.

                                                                        Вікторія Джунь, колишня учениця школи